Автор: Валентина Бершадська, Херсонська єпархія
Преподобний Роман, прозваний «Солодкоспівцем», народився в середині V століття в сирійському місті Емесі і з юних літ почав догоджати Богові, ведучи життя невинне і цнотливе.
Спочатку він був паламарем в одній з церков міста Беріта (нинішнього Бейрута), а потім, у період царювання імператора Анастасія (491 – 518), вирушив до Константинополя і служив при Кировій церкві на честь Пресвятої Владичиці нашої Богородиці. Жив у пості і молитвах, утрудняючи своє тіло багаточисельними подвигами. Зазвичай звечора вирушав у Влахерни, всю ніч стояв на молитві, а потім повертався назад.
Згодом він був поставлений паламарем у храмі святої Софії. Святий Роман не знав грамоти, але завжди творив добрі справи, якими перевершував премудрих книжників. Розумом своїм він прагнув до Бога значно більше тих, хто шукає премудрості віку цього. Святий Роман був одним з тих, про яких сказано апостолом: «немічне вибрав Бог, щоб осоромити сильне» (1кор. 1:27).
За благочестиве життя його полюбив патріарх Константинопольський Євфимій (490 – 496) і, зважаючи на те, з якою старанністю несе свій послух, давав йому рівну частину з кліриками. Клірики ж нарікали патріарху за те, що поставив неука, так образливо називали Романа, нарівні з ними.
З цієї причини вони зненавиділи Романа. Одного дня, в навечір’я свята Різдва Христового, коли до храму прийшов цар, клірики схопили Романа і потягнули його на амвон, кажучи: «Ти отримуєш рівну з нами частину ― співай же, як і ми, на амвоні хвалебний гімн Богу».
Так вчинили вони через заздрість, бажаючи осоромити його, бо знали, що він не розуміє Писання і не може виконати гімну. Зазнавши таке приниження від кліриків при царі і привселюдно, Роман від сорому плакав. Після закінчення служби він на колінах перед іконою Пресвятої Богородиці щиро молився.
Перебуваючи протягом тривалого часу у такому стані святий Роман встав і пішов до свого будинку. Від печалі так нічого не з’ївши, заснув. У ві сні явилася йому Пресвята Владичиця наша Богородиця, втіха всіх скорботних, тримаючи в руці невеликий книжковий сувій і наказала Роману відкрити свої вуста і з’їсти сувій.
Проковтнувши хартію Роман негайно прокинувся, але нікого не побачив перед собою; бо Та, що явилася, стала невидима. Серце його наповнилося невимовної солодкості і радості духовної, і став він роздумувати про те, що побачив. З’явилося у нього і розуміння книжне, бо Матір Божа, як колись Син Її ― Своїм апостолам, відкрила розуміння Писань (Лук. 24:27).
Він сповнився великої премудрості і почав зі сльозами дякувати Наставниці своїй за те, що в одну мить Вона подарувала йому такі знання, яких він не міг би досягти протягом багатьох років.
Настав час всенощної, і святий Роман, радіючи благодаті, яку подарувала йому Богоблагодатна Діва, пішов до церкви.
Коли потрібно було співати піснеспів на честь свята, святий Роман зійшов на амвон і заспівав солодким голосом кондак, який склав подумки:
― «Дева днесь Пресущественнаго раждает, и земля вертеп Неприступному приносит. Ангели с пастырьми славословят, волсви же со звездою путешествуют: нас бо ради родися Отроча младо ― Превечный Бог».
Всі, хто бачив і чув це, дивувалися і тішилися солодким голосом Романа, вдумуючись у зміст піснеспіпів. Коли ж він закінчив свій гімн, патріарх запитав, звідки у нього така премудрість. Роман не приховав чуда Богородиці, але сповідував Її благодать і прославляв Небесну Наставницю, Яка надоумила його.
Клірики, які образили його, принесли покаяння і впали до ніг Романа, просячи у нього прощення. Патріарх негайно поставив святого Романа дияконом, і з вуст його премудрість потекла як ріка, а тим, хто спочатку докоряв йому за простоту і неуцтво, довелося потім самим у нього вчитися.
Він склав більше тисячі кондаків, гімнів на свята Господа Іісуса Христа та Богородиці, і на пам'ять багатьох святих. Проживши богоугодне і праведне життя, за що всі його любили і шанували, у 556 році він перейшов у вічні обителі і нині з Ангельськими ликами вічно співає Богові Трисвятий гімн. Амінь.
