І церковні журналісти можуть створювати цікаві проекти, що й засвідчила їхня недавня зустріч у Балаклаві.
«Не шукай мене, бо я на морі!»
Можна сотні разів чути цю безжурну пісеньку, не здогадуючись, що одного разу станеш її безпосереднім учасником. Цьогорічний, уже , відбувався у невеличкому кримському містечку Балаклаві, місті-супутнику знаменитого Севастополя.
На причалі, доки ми чекали поселення у мотель з інтригуючою назвою «Лістригон», нас, представників Волинської та Володимир-Волинської єпархій, ненав'язливо, як це вміють робити лише на узбережжі морів, спонукали здійснити невеличку прогулянку на яхті Балаклавською бухтою.
Чиста вода у затоці, де ніколи не буває штормів і куди заходять яхти з усього світу, великі хвилі кольору морської хвилі, суворі й водночас привабливі навколишні гори, відреставровані уздовж набережної будиночки колишньої кримської знаті... А коли у відкритому морі неподалік побачили... дельфінів!.. І тут задзвонив мій мобільний. Подруга зі Львова запитувала, де я. І була відверто, як кажуть у цьому місті, заскочена відповіддю: не повіриш, пливу Чорним морем...
Усі, хто знав про мою поїздку на фестиваль ЗМІ православних, опісля, наче зговорившись, запитували про одне: «Ну як, добре відпочила?..» Звісно, мало хто знає, що Балаклава – це навіть не Севастополь. Тут просто нема пляжів у звичному нам розумінні цього слова. Є пляжі лише «дикі», з гальки, під грізними скелями, до яких треба добиратися або через круті гори пішки, або морем. Дно ж біля берегів всіяне каменюками.
Та й програма фестивалю була така напружена, що роботу кожного дня закінчували далеко по десятій вечора. А що мешкали в одному кінці Балаклави, на одній горі, а працювали в іншому, на горі ще крутішій, у санаторії-профілакторії «Чембало», то справді дорогою могли надихатися цілющим і свіжим кримським повітрям.
В останній день фестивалю священик з Овруцької єпархії отець Віталій Ейсмонт навіть зачитав невеличкий власний жартівливий віршик із цього приводу: «Балаклава, Балаклава, берег левый, берег правый... Еще миг, и я б составил новый стих... иль фейлетон. Вот что значит, поп Виталий побывал на фестивале, вот вам, братцы, и "Чембало", вот вам, сестры, "Листригон"»...
«Сила Церкви нині – саме в її відкритості»
Круглі столи, доповіді, дискусії, презентації інформаційних проектів єпархій і майстер-класи... «Сучасні засоби місіонерства та мова спілкування з молоддю», «Як виправити репутацію, коли в Інтернет потрапив негатив?», «Церковні ЗМІ на рівні благочиння та парафії», профілактика емоційного вигорання у професійній діяльності, «У пошуках поєднання журналістської сенсаційності та церковного консерватизму», «Комунікації Церкви у кризових ситуаціях: що говорити й що робити, коли в нас проблеми?» – це лише невелика частина тем, які обговорювали на фестивалі.
Могли почути думку таких цікавих і знаючих людей, як той же протоієрей Георгій Коваленко, котрий є прес-секретарем Блаженнішого Митрополита Володимира та головою Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ; голови Синодального відділу УПЦ по роботі з молоддю, єпископа Обухівського Іони, котрий є і редактором популярного журналу «Отрок»; голови Синодального відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ архієпископа Переяслав-Хмельницького Олександра; спеціального кореспондента журналу "Комерсант" Олега Гавриша; засновника та керівника першої в Україні компанії, яка спеціалізується на створенні, управлінні і захисті репутації в Інтернеті, Бориса Тизенгаузена; відповідального редактора інформаційного порталу «Православіє в Україні» Юлії Комінко.
Виступаючи на відкриті фестивалю, протоієрей Георгій Коваленко, голова оргкомітету фестивалю, сказав дуже цікаву фразу: раніше чимало з того, що ми мали почути, отримувало б гриф «Для службового користування». Адже Церква (як будь-яка структура) має і свої особливості, і свої внутрішні таємниці. Проте в УПЦ усвідомили, що сила Церкви нині – саме в її відкритості. І коли нещодавно Блаженнішого Митрополита Володимира спіткала хвороба, була опублікована реальна інформація про його здоров'я.
Тому й два останні фестивалі ЗМІ православних уже проходять з участю світських журналістів. Власне й назва про це свідчить, бо її можна розуміти й як фестиваль православних ЗМІ, і як фестиваль ЗМІ, які пишуть на православні теми, або фестиваль журналістів, які є православними. Це задумане задля того, аби не замикатися у корпоративних рамках і визначити: яка ж інформація про Церкву потрібна суспільству?
Фейсбук – кращий друг православного журналіста
Багато учасників цьогорічного фестЗМІ давно знайомі за публікаціями та завдяки всюдисущому, виявляється, фейсбуку. Тому пропозиція Бориса Тизенхаузена продовжувати спілкуватися в цій популярній соціальній мережі виявилася, як кажуть, у тему. Проте один із небагатьох в Україні спеціалістів зі створення репутації в інтернеті не мав на увазі просто банальне спілкування.
Фейсбук нині, як показує аналіз, приваблює людей старших за 23 роки, людей думаючих, які дуже часто самі себе зробили в цьому житті. А що кожен середньостатистичний учасник фейсбуку має десь сто друзів, то завдяки їм може поширювати потрібну інформацію тисячам. Бо, як каже протоієрей Георгій Коваленко, «нам треба працювати в цих ресурсах, а не закриватися в гетто і робити із Церкви секту». Тому ми й вчилися презентувати себе у сучасному інформаційному просторі, не замикаючись у церковному інформаційному полі.
Практичний семінар Тизенхаузена був би дуже корисний і журналістам світським. Власне, кожній людині, яка спілкується в інтернеті. Бо репутація тут суттєво відрізняється від репутації в реальному світі. Одному з українських політиків компанія Тизенхаузена створила взагалі... нову біографію.
У сітку запустили певну кількість матеріалів про людину, анкетні дані котрої та ім'я збігалися з даними та іменем політика, але це вже був... російський спортсмен. І якщо користувач шукав у мережі це ім'я, то мережа активно видавала йому дані не про політика, а спортсмена.
Як підвищити рейтинг власних сайтів, яка стратегія просування їх у всесвітній павутині, як захистити в інтернеті авторські права та як діє технологія написання коментарів? Практичний семінар з участю Бориса Тизенхаузена став справжнім відкриттям для учасників фестивалю, адже практично кожна єпархія нині має і власний сайт.
І «Дзвони Волині», і «Шишкин лес»...
За образним висловом Юлії Комінко, православний журналіст – і швець, і жнець, і сам собі психолог і психоаналітик. Писати на церковні теми начебто просто, та в той самий час і складно, бо легко збитися на менторський тон. Як відзначалося, сьогодні церковні ЗМІ ще не можуть похвалитися ні багатомільйонною аудиторією, ні багатотисячними накладами. Хоча їх потребують у суспільстві.
Які тільки видання не були представлено на фестивалі! Телепередачі та телепрограми, радіопередачі, інтернет-проекти, газети і журнали... Газета «Душа моя», журнали «Самарянка» і «Фамілія», для дітей – «Капельки» і «Шишкин лес» та багато інших. Кожен вечір фестивалю був присвячений презентаціям креативних і сміливих творчих рішень церковних інформаційних структур, знайомство з якими часто завершувалося щирими аплодисментами.
Бердянська єпархія представила повноцінний у кольорі журнал «Лоза», на який буде й передплата в Україні. Це стосторінкове глянцеве видання, у зміст назви котрого вкладена ідея єдності суспільного, сімейного і церковного. Метою журналу є привести до віри людей, які стоять на порозі храму, але він буде цікавим і тим, хто вже давно воцерковлений.
Мені цікавою видалася розмова з протоієреєм Валентином Гороховським, який служить у кафедральному соборі Херсона. Родом він із тернопільського Вишнівця, у Херсон потрапив, як кажуть, за направленням. Тривалий час був єдиним у своєму храмі, хто проголошував проповіді українською мовою.
Церковну пресу вважає засобом для того, аби донести думку церковної громади до церковного, так би мовити, начальства. Адже коли постає питання про проголошення помісності нашої Церкви, каже він, то кажуть: народ Божий цього не хоче. Та хто ж запитував цей Божий народ?.. І преса – це майданчик для спілкування, це діалог, це голос знизу. Протоієрей Валентин веде цікаву духовну програму на херсонському радіо.
Приємно порадували представники Сарненської єпархії. Лікар-нарколог Любов Левкут за власні кошти утримує радіопередачу «Православне паломництво» на радіо «Полісся».
Але коли представники оргкомітету фестивалю робили аналіз інформаційної роботи єпархій, то було просто радісно, що наша Волинська єпархія, інформаційно-просвітницький відділ у якій очолює протоієрей Валентин Марчук, є зразком для інших. У нас давно проводиться та робота, яку рекомендували проводити.
І прес-тури в храми та монастирі, і залучення світських журналістів, які б писали на православні теми. І ніде практично нема архієрея, котрий би, як наш владика Ніфонт, виступав у прямому ефірі й на радіо, й на телебаченні. Багато єпархій просто мріють мати власні телепроекти, а в нас вони вже успішно діють і мають власну аудиторію.
Апостол Павел говорив, що віра – від слухання. Нинішні реалії доповнюють цю думку: і від прочитання – теж. Православній пресі або пресі світській, яка пише на православні теми, справді треба розвивати свої сильні сторони. Писати яскраво про святих і святині, про храми і монастирі. Але писати професійно і цікаво. Цьому теж вчилися на фестивалі у Балаклаві.
P.S.: І ще одне, особисте враження. На фестЗМІ їхала зі змішаними почуттями. На теми Православ'я пишу давно: у волинській газеті «Віче-інформ» та всеукраїнській газеті «День», бо є її власним кореспондентом у Волинській області. Ніби й публіка «людей у чорному», як образно висловився один з учасників фестивалю, знайома... Та все ж... Та все ж такої інтелігентної і водночас «заводной» аудиторії давно не зустрічала. Рада цікавим знайомствам і відкриттям. Особлива вдячність оргкомітету, котрий у ці дні не просто робив свою роботу, втілюючи у життя таку напружену і цікаву програму, а мало не леліяв кожного учасника.
