Страждання преподобномучениці Анастасії Римлянки

Автор: Людмила Рябко, Світлана Решетнікова, м. Глухів

У часи царя Декія і соправителя його Валеріана, при воєначальнику Прові неподалік від Риму у глухому і маловідомому місці знаходився невеликий жіночий монастир. В ньому несли свій подвиг декілька благочестивих сестер, в числі яких була старенька літами, але досконала в чеснотах ігуменя Софія. Насельницею цього ж монастиря була й блаженна діва Анастасія. Народившись в Римі і в трьохрічному віці втративши своїх батьків, Анастасія потрапила під дбайливу опіку ігумені Софії. Саме від неї Анастасія перейняла усі чесноти. З часом серед усіх насельниць монастиря не було їй рівних у пості, молитві та подвигах. Досягнувши двадцятирічного віку, Анастасія стала надзвичайно вродливою. Почувши про її неймовірну красу, деякі римські знатні вельможі пристрасно забажали узяти її за дружину, але свята діва зреклася земних благ та віддала перевагу небесному, ставши Христовою нареченою. Не один раз диявол намагався спокусити та відволікти Анастасію нечестивими думками та бажаннями. Але попри всі зусилля йому так і не вдалося зламати її і звернути з праведного шляху. Занадто вже сильна була ця тендітна дівчина. Не одержавши перемоги у такій спосіб над Христовою нареченою, диявол ще більше розлютився і навів на неї лютих мучителів.

В той час було сильне гоніння на християн, і лукавий навчив деяких язичників, щоб вони звели наклеп на Анастасію перед воєначальником Провом.

- Ця дівчина – говорили вони – будучи дуже вродливою, не лише не хоче виходити заміж, але й насміхається над устроєм нашого життя та нашими богами і вірує в Розіп'ятого.

Почувши про неперевершену красу Анастасії, воєначальник відразу ж наказав привести її до палацу. Прийшовши до монастиря за наказом свого господаря, слуги довго не могли відчинити ворота, тому змушені були взяти сокири та виламати двері. Насельниці монастиря від усього побаченого були дуже налякані і, скориставшись іншими дверима з протилежного боку огорожі, залишили обитель. Анастасія теж хотіла слідувати за ними, але ігуменя Софія зупинила її:

- Дитино моя, Анастасіє! Не слід боятися, бо настав час для подвигу, за котрий твій Наречений Ісус Христос хоче увінчати тебе. І я не хочу, аби ти, тікаючи від небезпеки, позбавила себе цієї неперевершеної нагороди. Я взяла тебе на виховання в трьохрічному віці, навчила тебе всьому, що вміла і знала сама, і до цього часу я берегла тебе як зіницю ока від усіх земних спокус. Не бійся, моя перлиночка, Господь з тобою.

Коли воїни все-таки увірвалися до монастиря, до них вийшла спокійна та смиренна Софія з такими словами:

- Що вам потрібно? Кого ви шукаєте?

У відповідь донеслося грубе та зухвале:

- Старице! Негайно віддай нам дівчину на ім¢я Анастасія. Ми знаємо, що ти тримаєш її біля себе. Наш воєначальник Пров цього вимагає.

- Добре, я залюбки віддам її вам, але я прошу вас зачекати декілька годин, доки я не прикрашу її для вашого господаря.

Слуги, думаючи, що Софія збирається причепурити дівчину всілякими ошатними вбраннями та прикрасами, погодилися зачекати. Та духовна матір Анастасії мала на увазі зовсім інше. Бажаючи прикрасити свою дитину істинними духовними красотами, щоби вона була дійсно гідна свого небесного Нареченого, Софія повела її до церкви.

Поставивши дівчину перед вівтарем, Софія крізь сльози стала говорити їй:

- Анастасіє, дитина моя люба, ось і настав час для того, щоби на ділі показати Господу свою самовіддану любов до Нього. Тобі слід до крові боротися за високе звання Христової нареченої. Дитинко моя мила! Я благаю тебе, не дай спокусити себе солодкими словами, будь байдужою до слави та всіляких подарунків земного життя. Нехай не лякають тебе тимчасові страждання, які прокладуть тобі дорогу до вічного блаженства. Ось відкритий перед тобою чертог нареченого; ось уготоване для тебе ложе вічного спокою; ось і сплетений для тебе вінець; ось вже кличуть тебе на шлюб з нареченим: то ж іди до Нього з радістю, йди обагрена кров¢ю, ніби вбрана в весільний одяг. Благаю тебе, моя донечко, не знехтуй моїми словами, пригадай всі мої зусилля з того часу, як я взяла тебе на виховання трирічною дівчинкою і прищеплювала тобі всі чесноти, щоби в призначений час предстала ти чистою нареченою, гідною Царя Слави. Про це я невтомно молилася, саме цьому я день і ніч дбайливо вчила тебе. І мріяла я завжди лише про одне – щоби ти всім серцем і душею поєдналася з Господом. Тож дитя моє любе, не осором нині свою духовну матір перед Господом і не зведи нанівець усе моє життя. Якщо я почую про тебе бодай що-небудь негідне Христової любові, то я відразу ж помру. А якщо дізнаюся, що ти незламно стоїш за свою віру, терпиш знущання і готова покласти своє життя заради Христової любові, тоді я буду матір¢ю, яка радіє за своє дитя; «тога вознесется яко единорога рог мой, и старость моя в елеи мастите»[i]. Тож, донечко, не турбуйся за свою тілесну красу і не цінуй тимчасове життя. Тебе будуть спокушати, зваблювати словами – ти ж «не дай уклониться сердцу твоему к словам лукавым»[ii]; тебе стануть залякувати тортурами – ти говори: «страха вашого не убоюся, ниже возмятуся, яко со мной Бог мой»[iii]; стануть жорстоко знущатися з тебе – «не убойся от убивающих тело, души же не могущих убити»[iv]. Коли стануть терзати та знущатися з твоєї плоті, радій своїм стражданням, бо через них ти маєш змогу розділити Христові страждання. Не бійся, дитино, жорстоких тортур. Твій наречений завжди буде поруч, Він вгамує твій біль, загоїть рани і захистить тебе від нестерпних мук. Коли ти заслабнеш, і сили будуть покидати тебе, Він укріпить; коли впадеш від ран, Він підніме; коли сповнишся відчаю через люті язви, Він розрадить твоє серце, прогладить твою душу і не залишить тебе до тих пір, доки, вирвавши з рук катів, не введе тебе в Небесний Свій чертог, та, покликавши всі сили ангельські та лики всіх святих, дасть тобі блаженство, увінчає тебе як Свою наречену нетлінним вінцем.

На ці слова Анастасія відповідала:

- Готове серце моє постраждати за Христа, і душа моя готова вмерти заради Нього так, як всі бажання і зітхання мої були спрямовані на те, щоб Господь дав мені можливість засвідчити про мою самовіддану любов до Господа . Ось і настав час здійснення моєї мрії, тож я з радістю і ні на мить не вагаючись піду до моїх мучителів і до останнього подиху буду сповідати святе ім¢я мого Бога. Ти, люба матінко, не бійся за мене, не сумнівайся в мені через мою юність: я вірю Господу моєму Ісусу Христу, і він укріпить мене, свою рабу. Матінко, молись і ти за мене Господу, щоби Він не залишив мене і не відступив від мене до тих пір, доки я не закінчу мученицький подвиг за ім¢я Його.

Їх палка розмова тривала більше двох годин, тож слуги воєначальника, втомившись чекати, самі пішли за ними в церкву, тут вони побачили святих жінок, які замість того, щоб надати красуні Анастасії ще більш привабливого вигляду, сердечно розмовляли, заспокоюючи одна одну і стверджуючи себе в Господі. Вражені побаченим, воїни розлютилися і схопили Анастасію, немов хижі вовки ягнятко, накинули на її тендітну шию залізні ланцюги та потягли в місто до свого воєначальника. Коли Анастасія предстала перед очима воєначальника, він, як і решта присутніх, був вражений її вродою, цнотливим поглядом та смиренною вдачею. Вона стояла перед ним, а її одухотворені очі були спрямовані на свого нареченого Христа. Воєначальник звернувся до неї:

- Якого ти роду, якої віри і як тебе звати?

Опустивши очі долу, свята тихо промовила:

- Я донька одного з громадян Риму, отримала виховання благочестивої християнки, а ім¢я моє – Анастасія.

Воєначальник запитав, що означає її ім¢я, адже для римлян воно було незвичним. На що дівчина відповіла:

- Анастасія означає «повстання», і Господь призвав мене протистояти тобі і говорити проти тебе до тих пір, доки не подолаю твого батька – сатану. Воєначальник продовжував:

- Дівчино, відповідай чітко, щоб не розгнівати мене, адже мені шкода твоєї молодості і я не хочу знівечити твою вроду. Послухай мене як батька, який хоче дати тобі слушну пораду. Навіщо ти віруєш християнським вченням і даремно губиш свою юність, нехтуєш розкішним життям та насолодами, які боги дали людям до втіхи? Що за радість з того, що ти сторонишся людей і, усамітнившись, марнуєш своє життя?...

Яка з того користь - самовільно віддавати себе на муку і смерть за Розіп’ятого? Чи не краще поклонитися нашим безсмертним богам, узяти почесного, благородного чоловіка, веселитися серед насолод, радіти дітям, жити посеред добрих людей у славі й шані, володіти великим майном, золотом і сріблом і не губити в бідності і убогості свого життя, яке дароване нам богами для благополучного існування. Раджу тобі, підійди і вклонися богам, і ти відразу ж матимеш знаменитого і багатого чоловіка, близького до царського престолу . Разом з ним і ти користуватимишся великою пошаною і потягом всього життя насолоджуватимешся всіма земними благами.

Свята Анастасія, піднявши опущені долу очі і поглянувши на воєначальника, на ці слова відповідала:

- Мій чоловік, моє багатство, життя і моя радість - є Господь мій Ісус Христос, від Якого ти не відвернеш мене твоїми спокусливими словами, не спокусиш мене, як Єву змій, не всолодиш  для мене гіркої вашої погибелі і страхом мук не відлучиш мене від мого Господа, за Якого, якби було можливо, я готова претерпіти муку сто разів.

Воєначальник наказав слугам бити її в обличчя, промовляючи: чи так ти повинна відповідати світлому володареві? Потім, бажаючи осоромити її, він наказав роздерти на ній одяг і нагою виставити її перед усіма, запитавши її:

- Чи приємно тобі, дівко, голою стояти перед очима всіх?

- Нерозумний, безсоромний і сповнений усілякої нечистоти, - відповідала свята. - Це не мій сором, а твій, оскільки Господь мій знає, що сонце ніколи не бачило моєї наготи, а ти мене виставив нагою перед очима стількох людей; знай, що ти осоромив себе більше, ніж мене. Адже мене, заради цього сорому, Наречений мій покриє одягом слави, а тебе на віки покриє сором обличчя твого і всяка розумна людина тепер скаже: якби воєначальник не був безсоромним і сповненим брудної похоті, він не оголював би заради видовища тіла дівчини.

І, звернувшись до тих, що оголювали її, вона промовила: 

- Якщо ви оголили моє тіло, якщо вже приготували для мене і знаряддя різних мук, то навіщо ж ви зволікаєте? Бийте, рубайте, терзайте, покривайте ранами голе тіло, але не сподівайтеся що небудь інше почути від мене, а тільки те, що я бажаю померти за мого Христа.

За велінням воєначальника вона була розтягнута і прив'язана до чотирьох стовпів вниз головою; під неї підклали вогонь з сіркою і смолою і мучили її знизу вогнем і смердючим димом, а по спині без милості били палицями. Свята ж Анастасія, страждаючи від ударів, задихаючись в диму і обпалювана вогнем, терпіла і, замість стогону, виголошувала до кінця Давидовий псалом: "Помилуй мя, Боже..." Її били до тих пір, поки кати не знемогли. Після цього, відв'язавши її від стовпів і знявши з костриці, прив'язали її до коліс і, обертаючи колесо, переламали всі її кісточки і порвали жили. Вона ж молилася до Господа:

 - Спасителю мій і Захиснику мій, не відступай від мене, оскільки душа моя знемагає у стражданнях.

Після цієї молитви колесо раптом зупинилося, і свята мучениця, відв'язана невидимою силою, виявилася абсолютно неушкодженою і здоровою. Усі були страшно здивовані побачивши таке диво. Але воєначальник не лише не отямився, оскільки злість засліпила його, а ще з більшою лютістю став мучити святу іншими муками: він наказав, повісивши дівчину, стругати ребра і терзати тіло її. Вона ж мужньо терпіла все це і лише до Бога зводила свої очі, говорячи:

- Наречений мій, поглянь на мої страждання, які я переношу заради Тебе і благоволи до мене, недостойної, аби задля слави Твоєї було пролиття моєї крові.

Після цього її зняли з дерева, і воєначальник запитав:

- Анастасі, чи добре тобі нині?

- Вельми добре, - відповідала свята, - як радісно страждати заради того, кого любиш більше, ніж життя.

Воєначальник продовжував:

- Якщо тобі муки за Розіп’ятого приносять задоволення, то я примножу їх.

Він наказав лезом відрізати їй груди. Збігаючи кров¢ю, свята втрачала останні сили і попросила води. Лише один з усіх тих, які знаходилися поряд, на ім¢я Кирил, подав їй води. Вона ж, випивши трошки, сказала:

- Хай не залишить тебе Господь без нагороди за це, бо Він говорив: «… кто напоит вас чашею воды во имя Мое, потому что вы Христовы, истинно говорю вам, не потеряет награды своей»[v].

Воєначальник сказав їй:

- Невже не досить для тебе цих випробувань? Чи, можливо, бажаєш зазнати ще більш нестерпних страждань?

- Роби, як знаєш, - відповідала свята. – Мій Господь всесильний, Він додасть мені сил, аби я витримала ще більші випробування і смирить твою гординю.

Мучитель наказав вирвати у неї з пальців нігті, потім відсікти їй руки і ноги, а також вибити всі її зуби.

Свята почала знемагати і попросила води, а з її вуст збігала ріка крові. Кирил знову напоїв Анастасію.

Такий вчинок дуже обурив воєначальника. Він зрозумів, що на таке міг зважитися тільки християнин (а воно так і було насправді). Жорстокий Пров віддав наказ стратити Кирила мечем. Слуги негайно виконали його. Ось так блаженний Кирил відійшов до Господа, щоб одержати свою нагороду за чашу прохолодної води, якою напоїв великомученицю Анастасію в ім¢я Христа. Черпнувши з води сили, свята трохи відпочила і весь час молилась:

- Боже, Спасителю мій, не залиш мене!

Коли ж воєначальник наказав відрізати їй язик, свята говорила:

- Безбожний кровопивця, якщо ти і язик мені відріжеш, то серце моє продовжуватиме говорити з Господом. Навіть, якщо я не промовлю і звука, то Господь все рівно почує мене.

Слуга взяв кліщі та відрізав їй язик. Всі люди були вражені від побаченого. Жорстокість та безжалісність воєначальника викликали в усіх присутніх презирство та огиду до нього. Обурення народу було настільки сильним, що воєначальник ще більше розлютився на Анастасію і наказав вивести її за місто і відсікти мечем її святу главу.

Ось так свята великомучениця Христова Анастасія здійснила свій подвиг, прийнявши мученицьку смерть за Христа. Її святе бездиханне тіло навіть не поховали, а кинули напризволяще. Воно могло стати їжею для диких птахів та звірів, Ала завдяки Божественному покровительству залишилось незайманим. Вночі блаженній стариці Софії було видіння: явився ангел і велів їй взяти тіло святої Анастасії, яке лежало в полі за містом. Софія взяла чисте простирадло, вийшла з монастиря і, не маючи гадки, куди треба йти, в палкій молитві стала благати Бога, щоб Він вказав їй місце, де знаходиться тіло її духовної доньки. З Божою допомогою вона знайшла святе тіло, впала біля нього на коліна, стала цілувати і, неначе водою, омивати його рясними сльозами.

- Донечко моя люба, - крізь сльози говорила Софія, - я виховувала тебе в трудах і молитві, берегла твоє дівоцтво та цнотливість, повчала страху Божого і святій Його любові. Доню, моє серце завжди вболівало, щоб ти до останньої миті свого життя зберегла вірність Христу. Я вдячна тобі за те, що ти не знехтувала порадами своєї убогої матері і виконала моє бажання. Труди всього мого життя виявилися не марними, бо ти предстала перед своїм Нареченим в шлюбному вбранні цнотливості, забагреному твоєю кров’ю. Відтепер благаю тебе не як доньку, а як матір та покровительку мою, будь твоїми молитвами до Бога, ствердженням моєї старості; і, блаженствуючи з Господом, поминай мене. Коли ж по Його велінню моя душа покине тлінне тіло і предстане перед Ним, умоли Господа, щоб Він був милостивий до моїх гріхів.

Софія безпорадно плакала і не знала, що їй робити, адже вона була дуже слабка і ледь пересувалася з паличкою. Жінка не мала сил ні на те, щоб понести святе тіло, ні навіть на те, щоб тут на місті поховати його. Нестерпний сум бентежив її серце. Вона не могла збагнути, що їй робити далі. Аж ось з Божого промислу до неї підійшли два невідомих їй чоловіка. На вигляд вони були доброзичливі та добропорядні, як з¢ясувалось потім, християнського віросповідання. Вони побачили виснажену старицю, яка безпорадно плакала, схилившись над розтерзаним тілом, і запропонували їй свою допомогу. Зібравши відсічені частини тіла: руки, ноги та святу главу – все це обережно приклали до тіла і, загорнувши в простирадло, понесли в певне почесне місце, де під спів надгробних пісень, прославляючи Отця, Сина і Святого Духа, поховали цей безцінний скарб.