Роздуми про православну журналістику

 

 

 

Хто такий світський журналіст? Журналістика - це робота чи покликання? Найчастіше така діяльність сприймається як робота, оскільки журналіст, за словами підручника з теорії журналістики, - це людина, яка є «передавачем інформації», отже, має прийняти, образно кажучи, пропустити через своє серце й розум і передати інформацію. Але часто ми забуваємо, що журналіст - це насамперед людина, а не налаштований на певне виконання дій робот, який мусить виконувати ці функції.

 

Часто в пошуках сенсацій, «перчених» фактів, а іноді й заради банального досягнення рейтингів, журналісти домислюють факти, іноді перекручують, спотворюють інформацію, при цьому менше всього дбаючи про наслідки своєї праці для душ сотень і тисяч людей - своїх читачів, слухачів або глядачів... Мабуть, багато хто може пригадати випадок чи ситуацію, коли журналіст поводився неввічливо, нахабно, порушуючи загальнолюдські норми етики.

 

Сьогодні наша країна перебуває в стані корабля під час шторму: хвилі - політичні, економічні, фінансові та інші - з усіх боків заливають судно. І журналіст повинен бути тим моряком, який, намагаючись врятувати свій корабель, мусить діяти так, щоб не погіршити становище, а навпаки, має докладати зусилля для пошуку адекватного та найбільш прийнятного рішення, щоб запропонувати його командиру. І хоча сьогодні вже подекуди з'являються незаангажовані молоді журналісти, однак їм часто бракує досвіду, а досвідчені «акули пера» виховані на інших цінностях. До того ж, політичні зміни частину з них вибили зі звичного ритму, а іншу частину змусили пристосуватися, внаслідок чого поступово втрачається якість роботи.

 

 

Більше уваги хочеться приділити православній журналістиці. Якою вона є сьогодні?

Проблеми світської журналістики волею-неволею переходять і в русло журналістики церковної. Вперше словосполучення «православний журналіст» з'явилося наприкінці 1990-х років, коли змінилося ставлення влади до Церкви. З того часу багато людей намагалися писати про Церкву, про основи віри, створювати церковні новини. Та, на жаль, часто ці матеріали були або однобокими, або непрофесійно виконаними.

 

Одні автори через свою необізнаність потрапляли під шквал критики з боку духовенства. Чому? Бо за час атеїстичного періоду в нас вихолощували духовність, підміняли цінності... І журналіст, який учора вперше переступив церковний поріг, не міг за короткий час пізнати не лише основи віри та зрозуміти всі церковні традиції, а й сприйняти, пропустити ці знання через своє серце і розум, а отже, не міг професійно працювати в галузі православної журналістики.

 

Були й інші автори - вони намагалися воцерковити всіх і відразу. Часто це православні християни, які, коли прийшов час, намагалися застосувати свої знання й досвід для блага Церкви та народу. Але, щоб навчати і воцерковляти, окрім знань і церковного досвіду, необхідні також певна витримка, поміркованість, зрештою, здатність вести дискусію. Православний журналіст не мав зразка, оскільки було втрачено традицію і досвід православної журналістики, до того ж час став іншим. Мало хто зумів знайти золоту середину між цими двома крайнощами і застосувати набуті знання й досвід церковного життя у пробах пера.

 

 

Пригадую, як у серпні, перебуваючи на Білосточчині, нас знайомили з досвідом у галузі церковної журналістики Польської Православної Церкви. Очевидно, ми брати по вірі, і велику роль для кожного з нас відіграє спілкування і обмін своїм, може, й не таким великим, але особистим досвідом. Варто зазначити, що церковні журналісти в Польщі, як і зараз у нас, - це в більшості православні християни з освітою журналіста. Особливу увагу привернуло ставлення польських православних журналістів до внутрішніх проблем Церкви. Навіть не ставиться питання: виносити чи не виносити на розгляд церковної громадськості те, що може стати приводом для збентеження чи хитання у вірі.

 

Православний журналіст, лише розкриваючи силу і велич Православ'я, вміючи бачити Промисел Божий і розповідаючи про Його дію, яка проявляється в житті кожного, пропонуючи як приклад для наслідування добрі справи духовенства та мирян, працюючи з почуттям щирості й любові до всіх, будучи поміркованим, толерантним, грамотним і освіченим, може і повинен стати тим місіонером, який зуміє багатьох привести до розуміння необхідності бачити Бога в нашому повсякденні, образно кажучи, прокладе шлях до храму Божого, щоб пізнати Істину.