Фестивальний «Покров». Волинські спогади (оновлено фотосесію)

Автор: протоієрей Валентин Марчук, Волинська єпархія

Покров

Вперше я взяв участь у фестивалі «Покров» у 2005 році. Перші фільми православного кіно мене, як священика, мало чим вразили. Але було відчутним те, що в скорому часі ми побачимо прекрасні кінофільми про реальне православне життя. І ось чудовий фільм «Острів». Скільки радості і відгуків.

В цьому році знову на фестивалі. Тільки уже участь беремо не тільки у «Покрові», але і в першому фестивалі ЗМІ православних. На відміну від 2005 року, коли на «Покров» привезли один кінофільм та одну телепередачу, тепер ми з кінофільмом та з уже з багатьма медіапроектами єпархії. Все-таки ростемо. Рейтинг голосування також показав, що всі проекти досить відомі на Волині і не тільки… Географія тих, хто відвідує наші інтернет-ресурси досить велика…

Довго вагався, чи варто на фестиваль «Покров» висилати єпархіальний фільм «Батюшка» про життя та діяльність митрополита Ніфонта. Фільм, як це часто буває в нас, готувався в екстреному варіанті, своїми силами, до дня 60-річчя правлячого архієрея.

Автор фільму ігумен Аліпій (Сапіга) та особисто я - проти участі фільму на фестивалі.
Аргумент – фільм ще треба допрацювати, робився він ночами і в швидкому темпі. Режисер фільму Микола Шабала – за. Аргумент - у режисурі фільму є те, що пересічному глядачу відразу не можна помітити.  Прислухалися до думки професіонала та вислали фільм на фестиваль. І ось здивування: лист з оргкомітету про зачислення стрічки в основний конкурс фестивалю. Це притому, що журі для участі у фестивалі із 130 робіт відібрало 40 кращих  із 6 країн. Приємно вражені.

І коли під час показу фільму на фестивалі зал тричі аплодував, стало зрозуміло, що реально оцінити фільм ми не змогли по одній простій причині – це наш витвір. Себе людина ніколи не може повністю оцінити. Тому і потрібні в житті справжні друзі. Приємно було чути і слова подяки за чудову стрічку. В ці моменти я думав: добре, що все-таки ми послухались людину, котра і вдень, і вночі монтує наші єпархіальні теле- та радіо проекти. А Микола Олександрович на фестивалі після показу фільму, як завжди це робить під час спірних моментів наших творчих дискусій, підійшов та смиренно промовив: «Батюшка, треба завжди прислуховуватися до думки не тільки правлячого архієрея, але і до думок та підказок пересічних християн». Ви знаєте, він знову виявився правий.

Початок фестивалю.

Слово Предстоятеля. І знову прем’єра фільму. «Піп». Думаю, навряд чи сьогодні після «Острова» мене щось вразить. І вразило... Яка режисура, яка робота героїв фільму(особливо головного героя Сергія Маковецького, котрий був присутній на показі стрічки), яка сюжетна лінія...

Я ніколи не міг уявити, що дивитись православне кіно прийде стільки людей. Зал був переповнений. А сльози на очах багатьох, особливо священиків, вказували на те, що сюжетна ліня фільму проста і чудова. Режисерам вдалося показати реальне (не надумане чи перебільшене, як це часто буває) життя сім’ї священика. Причому не зовнішнє, а внутрішнє нелегке, тернисте, те, котре заховане від очей парафіян, життя справжнього пастиря. Справді ми стаємо свідками народження чудових фільмів про справжнє Православ’я.

Фестиваль ЗМІ православних

Але основна ціль нашого приїзду – фестиваль ЗМІ православних. Забіжу наперед –фестиваль вдався. І не тільки вдався, але і показав скільки сьогодні православних людей, котрі не для галочки чи відповіді перед правлячим архієреєм,  а часто безкорисливо творять справжні православні медіа шедеври. Головне – фестиваль дав можливість усім познайомитись, поспілкуватись та розповісти про себе і свої повсякденні труднощі.

День презентації.

Важко презентувати проекти, коли їх багато. Надто важко, якщо для презентації надано декілька хвилин. Звісно легше представляти один єпархіальний витвір. Але вдалося. Підтвердження – аплодисменти та реакція залу.

Приємні слова було чути після презентації одного з представників оргкомітету Юлії Комінко : «Ви по голосуванню напевно будете лауреатами у багатьох номінаціях». Приємно чути, тому що це слова людини, котра справжній професіонал своєї справи. Зустріч. Я щасливий, що на фестивалі ближче познайомився і поспілкувався з такими людьми як протоієрей Георгій Коваленко, протоієрей Олександр Авдюгін, диякон Сергій Баршай, Юлія Комінко та з багатьма іншими чудовим та прекрасними людьми. Хотілося відмітити, як завжди, прекрасну працю представників Донецької та Дніпропетровської єпархій. Я побачив багато того, до чого нам варто прагнути. Приємно було спілкуватися і ділитися думками та планами з близьким другом та діяльною людиною в нас на Волині (тільки Володимир-Волинської єпархії) протоієреєм Володимиром Ровінським.

І ось мить оголошення результатів.

«Найкращий ведучий» - лауреат Волинська єпархія. Слухаю слова отця Георгія Коваленко і розумію, що цим самим оргкомітет визнав усі медіапроекти єпархії. На душі радісно… Розумію, що визнання стосуються не лише автора і ведучого програм, а усього творчого колективу, усіх людей, котрі мають хоч якесь відношення до створення усіх проектів. Розумію і відчуваю, що це в деякій мірі і аванс на дальшу плідну працю не лише для єпархії і рідної Волинської землі, а і для всієї повноти УПЦ та для духовного блага України.

Правлячий архієрей. Під час презентації я звертав увагу на те, що  ніде в регіонах я не побачив такої активної участі у творенні проектів єпископа, як у нас на Волині. Навіть в приватній бесіді владика Олександр (Драбинко) зауважив, що молоді архієреї повинні брати приклад з діяльності Волинського архіпастиря, котрий не зважаючи на свій вік, невтомно трудиться на ниві просвітницької діяльності. Кожного дня під час фестивалю владика дзвонив і цікавився нашими успіхами, і з особливою радістю сприйняв звістку про перемогу єпархії в номінації «Найкращий ведучий».

Буває, що пишемося ми на  наші телепрограми та радіо проекти по 4-5 годин і уже весь колектив і оператор, і режисер, і я втомлені чекаємо на закінчення запису, а владика Ніфонт на піднесеному настрої запитує: «Що вже все?» І я дивуюся, що людина у 60 років з таким ентузіазмом працює на ниві журналістики. Архієрей активно, причому не втручаючись, підтримує  усі інтернет-ресурси єпархії. Більше того газета, хоча і ні чим не відрізняється від інших єпархіальних видань, має великий тираж - 11-12 тисяч. А у липні - тираж сягнув 20-ти тисяч примірників. Я думаю, це також показник діяльності правлячого архієрея.

Прямі ефіри. Мало де сьогодні на Україні священики працюють в прямих ефірах, а в нас не тільки священики, але і архієрей майже кожного тижня в четвер ввечері їде у студію молодіжного радіо і відповідає на дзвінки слухачів у православній радіопередачі. Приємно, коли в єпархії архієрей смиренно і невтомно працює разом з творчим колективом програм. Причому, ще раз зауважу, ніколи не заважаючи і не  втручаючись в діяльність інформаційного відділу єпархії. Але розумна критика з боку єпископа повинна бути завжди. Є вона і у нас.

Телебачення. На телебаченні священикам сьогодні важко працювати. Особливо, коли робота багатогранна. Хто працює перед камерою, той мене розуміє. Як важко ( а ми працюємо без телетексту, без єпархіального фінансування, без службового автомобіля та без відповідних приміщень) в різних умовах та особливо в нашому регіоні працювати. Я часто буваю і ведучим, і автором, і помічником режисера, і помічником оператора, і шофером на своєму старенькому автомобілі. Але, коли у воскресний день в ефір на двох телеканалах (в Луцьку в нас тільки дві телекомпанії) виходять наші православні телепрограми і на місцевому державному радіо одна православна радіопрограма (прямі ефіри на молодіжному радіо по четвергам) на душі стає радісно і спокійно, тому що ми, як апостольські наступники, виконуємо апостольський обов'язок: повчати словом паству свою в усіх виявах життя. А якщо ми приховуватимемо істини Божественного Одкровення від людей, то не виконаємо свого обов'язку, як про це сказав апостол: «Коли я благовіствую, то немає чим мені хвалитися, бо це обов'язок мій, і горе мені, коли не благовіствую!» (1 Кор. 9, 16).

Глас. Вже багато вражень було висловлено про Літургію на Гласі. Справді «культурний шок». Ми мали змогу і помолитися, і побачити чудо-храм, і побувати в кабінетах, в яких трудяться працівники каналу. Просто благодатний, чудовний і сповнений приємних вражень день.

Нагорода. Що стало найбільшою несподіванкою – це орден від Престоятеля УПЦ. Я стояв і чекав відверто як і всі на повчальне слово мудрого Блаженнішого Митрополита Володимира, чекав на його святительське благословення. І ось несподівано... орден…відразу запитання собі: «За що?»… миттєва внутрішня відповідь: «Це нагорода всьому колективу і владиці, і режисерам, і оператору, і редактору програм, і благодійникам, що підтримують нас… всім тим, хто навіть добрим словом підбадьорює, коли опускаються руки».

Я уже не раз думав про те, що ми, священики, повинні старатися кожну хвилину свого життя присвячувати Богу, використовувати всі таланти, котрі дарував нам Бог. Ми повинні працювати постійно і безкорисливо, не чекаючи нагород та похвал. Більше чекаючи критики та нерозуміння.

Пригадую, коли ми розпочинали діяльність у сфері телебачення майже ніхто не вірив, що у нас щось вийде. Коли я розповідав про свої мрії, в кращому варіанті людина просто посміхалася. Сьогодні ми вже працюємо згідно з досить інтенсивним, доволі насиченим і важким, як для священика, графіком, але вже в більшості у всьому налагодженим: день зйомок, монтаж, зйомки храмів, запис дитячої передачі, зйомки двох владик( до речі в нас майже єдина єпархія, де в одній телепередачі з’являються два архієрея з різних єпархій), запис запитань в університеті, треба знайти хвилину, щоб позаносити на ефіри передачі… Я пригадую перші записи 2004 року. Коли в ночі просинався і ходив по кімнаті своєї квартири хвилюючись за зйомки…коли по 3-4 години з дублями писалися лише на одну передачу…коли не встигали створити до ефіру передачу... коли пропадало в домі режисера світло і ми разом молилися, щоб Господь підтримав… коли не міг знайти матеріальної підтримки. Це вже історія.

Багато в чому підтримала моя матушка. Навіть і тепер смиренно мовчить, коли в нас вдома відбуваються зйомки дитячої передачі. Часто повторює : «Твоя діяльність – це наше сімейне життя і, напевно, такий наш життєвий хрест».

 Були моменти, коли думав - не витримаю. Витримав…. увесь творчий колектив. В той час була лише одна програма на тиждень, а сьогодні їх чотири, не включаючи постійних прямих ефірів на телебаченні та радіо і показ служб в записі з коментарем.

А скільки безсонних ночей провів за комп’ютером вивчаючи роботу Інтернету , розпочавши з благословення владики роботу редактора сайту єпархії. І радісно, що в минулому і цьому році сайт було відзначено.

P.S.Мій батюшка (протоієрей Валентин Негода), котрий мене хрестив, вінчав, водив навколо престолу під час хіротонії і завжди мене духовно підтримує, постійного мені нагадує: «Ти, насамперед, священик, а потім уже і прес-секретар, і автор, і ведучий, і інше, що пов’язане з твоєю місіонерською діяльністю. В твоїй роботі, головне, не стати артистом, а залишатися добрим пастирем. Важливо, в твоєму житті і покликанні, як в житті кожного священика, вести людей не до себе, а до Христа».

Цими словами я і живу, і творю єпархіальні медіапроекти.