Побутує на Заході України, принаймні на Галичині, чарівний, як на мене, вислів. Навіть не вислів, а така собі форма вираження закінчення чогось, що потребувало значних зусиль чи-то пак надзусиль. «По весіллю», «по святі» — це вже коли гості розійшлися, і посуд зі столу прибирається, і незадоволених, начебто, немає, ще й шибки в хаті на місці.
Те, що нині відчувається тут, у Києві, в межах нашого Синодального інформаційно-просвітницького відділу, і є, що називається, оте саме «по святі». Підбиваємо підсумки, аналізуємо окремі оргздобутки та втрати. Одним словом, уже — «по фестивалю».
І нехай найбільше доган поки що отримує саме редакція сайту ФестЗМІ, і матеріалів у черзі на публікацію — «два невелички возики», та не озирнутися назад, не промайнути подумки над ливадійськими подіями — це як розійтися по домівках, не провівши гостей після гучної, виснажливої, та все ж веселої забави.
Усе так гарно починалося…
Команда готуватися до організації ІІ Всеукраїнського фестивалю ЗМІ православних пролунала від голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ ще взимку, після Різдва. З’ясувалося: побачивши наше починання в жовтні 2009-го — перший ФестЗМІ, представники кримської єпархії обмовилися словом, що Сімферополь міг би надати істотну допомогу в організації та проведенні майбутніх форумів…
Слово, як то кажуть, не горобець, та на ньому легко впійматися. Кримська сторона від своїх пропозицій відмовлятися не стала, і було вирішено зібратися журналістською спільнотою на чорноморському узбережжі в травні – до початку курортного сезону, коли ціни на проживання та харчування виглядають ще пристойно.
Поволі розпочали підготовку до фестивалю. Окреслили коло тем до розгляду, обміркували питання, які варто розглянути, призначили доповідачів та відповідальних за роботу круглих столів. Визначилися з проїздом, придбали заздалегідь квитки — за економною ціною…
Робота велася спокійно, виважено, врівноважено. Навіть солідно. Та десь глибоко в душі ворушилися передчуття: будь-яка справа, якщо вона добра й корисна, не буває без ускладнень. А тут, як кажуть французи, діла йшли. І йшли непогано…
Усі можливі ускладнення виникли, але в останній передфестивальний тиждень
Причому, виникли окремо в кожного з членів Оргкомітету. Тож заходячи до зали засідань на щотижневу щопонеділкову летючку, за сім днів до початку фестивалю, ми зустрічали одне одного черговою порцією розчарувань. На середину дня їх накопичилося стільки, що майнула думка – зібрання в Криму скасовуємо…
…Почалося все з того, що головний наш організатор від Сімферопольської єпархії — священик Василій Печевистий, зламав ногу. Відтак усі організаційні клопоти мали лягти на плечі інших єпархіальних працівників, які до цього часу про нас і гадки не мали. Зависли в повітрі ключові питання: де жити, де засідати, куди їхати, врешті-решт.
Наступною несподіванкою став Російський Президент. Вірніше, його приїзд до України на 16-17 травня та запланована зустріч з Блаженнішим Митрополитом Володимиром. Стало очевидним, що на фестЗМІ не поїде секретар Предстоятеля єпископ Олександр (Драбинко), а прес-секретар Блаженнішого Владики протоієрей Георгій Коваленко — голова оргкомітету фестивалю та голова профільного Синодального відділу в одній особі — принаймні не буде присутній на церемонії урочистого відкриття.
Ми реально впали духом: владика Олександр — людина, яка щиро вболіває за нашу, журналістську справу, знається на ній та всіляко підтримує. До того ж, його присутність – окраса будь-якого заходу, тим більше, такого напівнеформального, яким мав стати наш ФестЗМІ.
Так само й отець Георгій. Натхненник та керманич, виходило, що він залишав наш фестивальний корабель на самому старті. Щоправда, обіцяв наздогнати буквально наступного дня, та тієї миті здавалося, що ми без нього й з місця рушити не зможемо.
Київ-Ялта: синоптики помиляються лише один раз, проте кожен день
До всього іншого й сили небесні грали не на нашу користь. Вулкан в Ісландії випускав порції попелу, через що зачинилися аеропорти, в тому числі, в Україні. Наші авіаквитки на Сімферополь виглядали тепер дещо непевно – якщо ситуація не зміниться, приїдемо в Бориспіль, поцілуємо двері та повернемо додому… Єдина надія в такому разі залишалася на наземний транспорт, і щоб пересісти на нього, в нас залишався в запасі один день.
Остаточно «добив» прогноз погоди: в Ялті весь тиждень очікувалися грозові дощі, суттєве зниження температури повітря до +16, вночі – до +10.
Їхати на чорноморський курорт у чоботах та плащах, притому, що в Києві +22, виглядало чистим знущанням. На додачу чи не в останню мить з’ясувалося, що авіакомпанія-перевізник змінила правила перевезення багажу: 10 кіло на особу з собою на борт літака, решта – в багажне відділення. А за багаж платити — більше ніж за сам квиток. Отож найбільшою проблемою виявилася навіть не власне майбутня ялтинська погана погода, а неможливість вмістити нехитрий гардероб теплих речей у 10 кілограмів ручної поклажі…
Та на нараді, зваживши на всі негаразди, вирішили: фестивалю – бути
І відразу з усіх усюд почала надходити допомога.
Один із основних представників київських православних ЗМІ на фестивалі — головний редактор журналу «Отрок.ua» архімандрит Іона (Черепанов) вирушав до Криму трохи раніше й запропонував узяти з собою дещо з нашого невеличкого скарбу — для нас це було реальне заощадження значної суми на перевезенні багажу. Скориставшись дружньою пропозицією, ми завантажили весь його транспорт, як-то кажуть, «під зав’язку» — багажник вщент і згори до стелі в салоні. …Трохи було ніяково: така поважна людина, представницький та солідний отець-архімандрит, а тут ми зі своїми клунками-кошиками, як ті молдавани на київському вокзалі. Отець Іона сприйняв наші пакунки з гумором, дякувати, що вікна в транспорті затемнені, й така завантаженість авто не впадала в око…
Учасники з єпархій телефонували до оргкомітету та пропонували кожен свою допомогу — хто чим: доповідями, організаційними клопотами, порадами, дружньою підтримкою…
Наостанок, уже буквально за пару днів до від’їзду, в день свята Вознесіння Господнього, коли ми всім відділом у повному складі працювали, незважаючи на вихідний для церковних установ день, наші зусилля благословив безпосередньо Архіпастир. Прогулюючись Лаврою, Блаженніший Митрополит Володимир проходив повз наш корпус. Ми зоглянули його у вікно і якщо будь-якого іншого дня не наважилися б потурбувати Предстоятеля в його вільний час, то тієї миті всі як один рушили під благословення. Владика посміхнувся, побачивши, який рясний десант висадився коло нього, поблагословив, а нам неначе й від душі відлягло…
До речі, напередодні від’їзду найвідповідальніший член оргкомітету Олена Миколаївна Резнікова виходила з корпусу пізно ввечері й також зустрілася з Блаженнішим Митрополитом Володимиром. На її нарікання, звернені до Предстоятеля, мовляв, усе проти нас, навіть ялтинський гідрометцентр, пролунала лагідна відповідь: «Їдьте. Усе буде добре»…
Зрештою, так воно й вийшло.
Сімферопольське світло в кінці тунелю
Передовсім слід сказати, що в тих, хто працює в Кримській єпархії, присутнє надзвичайне вміння долати будь-які труднощі будь-якого характеру. Не маючи станом на понеділок, 10 травня, жодної уяви про місце проживання та проведення фестивалю, буквально за добу ми отримали всі необхідні відомості та попередні домовленості. Усі питання вирішувалися чітко й послідовно. Так, що для нас, майже зневірених, заближчало світло в кінці тунелю…
…Не можна говорити про ІІ ФестЗМІ та не вказати на підтримку, надану в його проведенні Сімферопольською єпархією. Починаючи з благословення митрополита Лазаря і закінчуючи майстерною організацією паломництва для православних журналістів в останній день роботи — усе сімферопольці провели блискучо, якщо не сказати досконало.
Владика Лазар не лише залюбки благословив кримський фестиваль, а й особисто приїхав привітати учасників. Він відкрив фотовиставку «Предстоятель» у Лівадійському палаці, очолив молебень на початок доброї справи і головував на урочистому відкритті. Його теплі слова просто музикою звучали для нас, прибульців. А те, що після закінчення урочистої частини нікому не хотілося розходитися — це було відчутно…
Стараннями та клопотами благочинного храмів Ялти, настоятеля Свято-Олександро-Невського собору в Ялті протоієрея Адама Дмитрієнко та депутата Ялтинської міської ради, начальника відділу по курортах і туризму Костянтина Миколайовича Запорожця місцем проведення Фестивалю ЗМІ православних став санаторій «Лівадія», що в однойменному, всесвітньо відомому, історично-легендарному парку. Відкривався фестиваль в Білому залі Лівадійського палацу, куди ніколи не пускають туристів – споглядання тільки здалеку, за огорожею. (До речі, в один із днів роботи ФестЗМІ ми знову відвідали палац, але вже як екскурсанти. І за огорожу нас також не пускали. Та ми вже дивилися на це помешкання іншим поглядом…) Молилися на початок благої справи учасники фестивалю там, де лунали царські молитви — у Хрестовоздвиженському домовому храмі імператорської родини Романових у Лівадії…
Організація заходу з боку кримчан була бездоганною
Уже на місці, в Ялті, отець Адам весь час навідувався до нас, господарським дбайливим оком споглядаючи, чого ще нам і учасникам бракує для повного щастя. Чай, кава, бутерброди в перший день — його заслуга. Частування за братською трапезою в останній день роботи — його добра ласка. Перебуваючи, по суті, в гостях, ми ані трохи не відчували нестачі в будь-чому — і в цьому, безумовно, полягала хазяйська майстерність «приймаючої сторони».
Так само й керівництво Лівадійського палацу-музея в особі директора Анатолія Григоровича Литвиненка та санаторію «Лівадія» в особі головного лікаря Олександра Сергійовича Пахотного та окремо Олени Лось: одне задоволення співпрацювати з такими людьми. Повне розуміння, сприяння, бажання почути та допомогти.
Та зрештою, слова подяки хотілося б висловити абсолютно всім, з ким довелося попрацювати в Ялті. Зокрема протоієрею Іосифу Фарковцю, керівнику протокольного відділу Сімферопольської єпархії, за терпіння та майстерність в організації головних заходів фестивалю; Юрію Юрійовичу Андрущенку, директору телекомпанії «Ялта-ТВ» за сприяння та повне технічне забезпечення роботи, за висвітлення на місцевому телебаченні щоденника ФестЗМІ; Тетяні Романовій за допомогу в організації та проведенні фотовиставки, присвяченої 75-річчю Предстоятеля.
А особливо Людмилі Кожухар, прес-секретарю Сімферопольської єпархії: за оперативну роботу, всебічну допомогу, чітку організацію — від інформаційного супроводу, в тому числі в світських ЗМІ, до зустрічі оргкомітету в аеропорту, паломництва для всіх бажаючих святинями Криму, трапези та транспортування учасників на залізничний вокзал у день від’їзду.
І окремо слід, напевне, дякувати кримській погоді, яка анітрохи не зіпсувалася й не дощила. Усі дні заповідно-казкова краса весняного Криму заважала стужілим за сонцем учасникам напружено працювати:-)…
Багато чого напишуть наші учасники про минулий фестиваль…
(Принаймні, на те, що вони хоч щось напишуть, ми дуже сподіваємося:)). Нині ж хотілося б відзначити лише окремі аспекти.
По-перше, прочитані в другий день доповіді за темами, запропонованими Міжсоборним Присутствієм РПЦ для розгляду в комісії з питань інформаційної діяльності Церкви та відносин зі ЗМІ, наштовхнули на певні міркування. Загальні питання, спроба комплексно підійти до проблеми — річ корисна. Проте наші, українські реалії, також потребують комплексного підходу та вирішення.
Наприклад, як нам писати про тих, хто в розколі? «Розкольники», «філаретівці», «безблагодатні»? Чи вже час добирати більш конструктивні слова, аби з нами можна було вести розмову? І яким є ставлення до відпалих братів по вірі в тих регіонах України, які реально постраждали під час міжконфесійних протистоянь? Адже нам тут, у Києві, в центрі, легко писати про греко-католиків чи прихильників Київського патріархату у відсторонено-політкоректних висловах. Та як ця політкоректність сприйматиметься іншими нашими вірними за умови, що постійно, навіть у нинішньому році, нам доводиться повідомляти про зіткнення на релігійному ґрунті?
До речі, інформаційний портал «Православіє в Україні» постійно чує на свою адресу звинувачення у «надто шанобливому» ставленні до представників інших конфесій України…
Друге питання — професійне зростання
Під час фестивалю було проведено низку майстерень професіоналів, та попри явні успіхи окремих із них («слава Богу, що Богу дякувати, а то не дай Боже, нехай Бог боронить») стало очевидно: до таких заходів треба запрошувати світських професіоналів з реальним підготовленим майстер-класом. З прикладами, аналізами тенденцій, порадами та методиками. Щоб ми, журналісти хто з великим стажем роботи, хто не дуже, приходили на ці майстерні й боялися слово пропустити. Щоб це були дійсно приклади високого професіоналізму, ініціативності, креативності…
Працювати над тим, щоб таких «зубрів» віднайти та запросити, — це вже задача оргкомітету. Та цей крок є необхідним, інакше ризикуємо законсервуватися у тихім шелесті своїх скромних досягнень:).
Ще один висновок, який аж проситься на папір, — необхідність дружньої конструктивної критики
Особисто ми, редакція порталу «Православіє в Україні», відчуваємо на собі брак істотної, вдумливої роботи над помилками, в якій би допомогли люди з неупередженим підходом, свіжим поглядом. Так, у своїй повсякденній діяльності ми й самі постійно аналізуємо власні «ляпи», працюємо над подоланням слабких сторін, та інколи важливим кроком до підвищення професійного рівня є гостре зауваження, сказане від бажання допомогти, а не принизити.
Наприклад, не завжди нам вдається реагувати на подію в режимі анонсів: часто ставимо новини вже постфактум, коли читачі тільки руками сплескують — міг би взяти участь, якби раніше дізнався! Подекуди в наших новинах бракує фактажу, доводиться повідомляти про те, що сталося, лише загальними фразами. Та де його взяти, той фактаж, коли часом відповідальні особи уникають людини з диктофоном ретельніше, ніж студент-двієчник свого наукового керівника…
І таких моментів можна назбирувати скільки завгодно — щоденна інформаційна праця щодня викидає нові витребеньки. Та інколи елементарні речі просто випадають з уваги. І зазначити про них, бодай просто натякнути — це зробити виданню своєрідну послугу.
У цьому ключі, гадаємо, учасники фестивалю могли б допомогти одне одному — читаючи українські православні видання чи переглядаючи сайти одне одного, звертати увагу на певні моменти, щоб потім, знову ж таки наголосимо, дружньо, конструктивно, сприяти обопільному професійному зростанню.
Зі свого боку, ми створимо на сайті ФестЗМІ рубрику «Робота над помилками», де пропонуємо усім викладати приклади аналізу матеріалів з єпархій, щоправда, поки що без зазначення єпархії та дійових осіб.
…І таки все, «по фестивалю»
Роз’їхалися учасники по своїх єпархіях, різні повезли з собою враження. Сподіваємося, більшість вражень – приємні, бо інших Лівадія, напевне, не залишає. Нам же з подякою Богові за те, що форум відбувся, і відбувся в атмосфері краси та царської величі, щирого захвату від спілкування з близькими по духу людьми, варто зізнатися самим собі: так, фестиваль пройшов на дуже високому рівні. І рівень цей продемонстрував не лише організаторську міць сімферопольської єпархії, а й те, як уважно та серйозно ставляться до православних журналістів і священноначалля нашої Церкви, і влада країни – в особі високопосадовців Автономної Республіки Крим, які стільки теплих щирих слів сказали на нашу адресу в Білому залі Лівадійського палацу, і пересічні читачі, довіряючи нашому слову, чекаючи, сподіваючись на нього.
Тому маємо триматися цього рівня, принаймні намагатися йому відповідати. Нижче нам тепер уже не можна.
Коментарі до статті:
